Із себе виклич лева і ярій
між цими ґратами і ста замками.
Тож власне серце лапами, кликами
і люттю пелехатою окрий.
Утятий обрій дибиться, як щовб,
горить одна зоря і дуже щедра.
Ти хто? Зухвалий Марс ачи Венера,
так зимно студиш мій спашілий лоб?
Із себе виклич лева і лютуй,
твоїх розкошів виярілі юрми
проносяться у смертному алюрі,
пірнаючи у чорну темноту.
- Наступний вірш → Василь Стус – Я непомітно перейшов межу
- Попередній вірш → Василь Стус – Зайду за край терпіння і ждання
(Оцінок ще немає)