Кучериться шпориш — і пахне деревій.
Журитися облиш, вглядайся в обрій свій.
Там зірка до зорі говорить щось живе,
там небо угорі — мовчання гробове,
там пісня над селом — туга, немов батіг,
там сниться, мов за шклом, задавненілий гріх.
Пади його, пади, бо він паде і нас,
обсяде городи, мов Єрихонський глас.
І душі переїсть і всесвіт оплете.
Господня благовість над прірвою росте.
- Наступний вірш → Василь Стус – Сокочуть кури
- Попередній вірш → Василь Стус – Реве літак
(Оцінок ще немає)