Василь Стус – На третій поверх – наче в вічність: Вірш

На третій поверх — наче в вічність!
Як тиснуть стіни, як гнітять!
Ти чуєш зойки? Чуєш кличні?
Це наші люті, наші січні.
А надокруж — майстри заплічні
стежок — ганебних і величних.
Над головою меч двосічний
чатує душу, наче тать.
Побожеволілі, знечулі
чотири мури, в них як кулі
німотні крики самоти,
і наче келія прозріння
та камера, од смутку синя
і наче біла свічка — ти.
Тут добирає Україна
для себе дочок і синів,
та почалася холодина,
і вже не вернеться година,
коли б ти на Вкраїні жив.
Тож жиймо в ній!
Як кров у жилах
вона гуде бентежна в нас.
Та доки дух не вийде з тіла
ти знатимеш, яке немиле
життя, який нестерпний час.