Наснився син, і море, і лагуни,
і синій сміх, і золотий пісок,
і твій, кохана, граціозний крок
при самім березі. Неначе гунни,
кошлаті хвилі просто в душу б’ють,
і вже тобі — ані передихнути.
Дарма, що без гріха і без покути —
ставай на довгу — далі смерті — путь.
Лиш перед тим — на окраї світів,
на окраї всеможної печалі
посидьмо разом і рушаймо далі,
де Пан-Господь нам зорі посвітив
зненацька і звабливо. Де дорога
повзе, немов гадюка, вздовж води.
Ступаю в слід. Куди ж твої сліди
прослалися — до чорта чи до Бога?
- Наступний вірш → Василь Стус – Коли посне твоє здревіле тіло
- Попередній вірш → Василь Стус – Синочок спить, порозметавши ручки
(Оцінок ще немає)