І ось: росте гора і всі надгір’я
стекли на діл. І вись перемогла
бажання обрію. І над сузір’я
уже знялись червоні два крила.
Пришпилена цвяхами голубінь
вже зісподу полощеться. Імлою
окрилася дорога за тобою —
від дорогих і втрачених святинь.
І наче все те придалося в сні:
і дім, і очі матері сумні,
і батько витужілий , і дружина
тонка, як щогла. Де ви всі тепер?
Та тільки хтось із нас уже помер,
бо вже душа урвалась, як крижина.
- Наступний вірш → Василь Стус – Десь я спинився в самовижиданні
- Попередній вірш → Василь Стус – І ось він, сон – вістун лихої правди
(Оцінок ще немає)