Те, що вода йшла плавом,
він розумів.
Погоджувався,
що у воді можуть бути
ганчір’я, тріски, штахетини, будинки,
старі підошви й посвідчення
ударника комуністичної праці,
й ще нерозгаслі коров’ячі кізяки.
Але до чого тут ще й солома? —
обурювався він, аж до трясці:
терпець і йому урвався.
Сидячи на вирваній із корінням вербі,
він складав човником долоні,
виловлював соломинки
і нищівно шматував їх
на тирсу:
хай і паводок — але не без ладу!
- Наступний вірш → Василь Стус – Батьки
- Попередній вірш → Василь Стус – І клекотіли хвилі
(Оцінок ще немає)