Василь Стус – Ми переситились життям: Вірш

Ми переситились життям —
Коханням, вірою і криком
Спорожнилися. І тихнемо
І пригасаєм без пуття.
Бо що народ? Народ порадить,
Народ дарує і зника,
Народу доля нелегка,
І що, коли він раптом зрадить
Вкраїну, золоті степи,
І заповідані могили,
Й тополь потоптану похилість
І прагне з джерела допить,
І прагне зразу перепить
Чужинцям долю і недолю.
І переп’є себе між болями
І забуттям. І знову жить,
І знову ниву недожату
Плекати мовчки. Ворожить,
А доки буде ще служить
Мені од прадіда лопата
і заступ батьків, і печаль
моєї матері, і сльози
моїх дідів, і крик сестер,
і в схлипах дні. І серця біль,
І все, що є у серці? Хто зна.
Та я живу поки тепер,
Не переб’юся, то сконаю.