Про що тобі я зможу повісти,
як стрінемось при зустрічі при нашій?
Живи здоровий, синку мій, рости,
спивай меди із чарівної чаші,
а я, твій батько, маю ще тягти
кормигу літ у чорнім єралаші,
збавляючи літа свої найкращі
в світах, які не можна осягти.
Мій любий сину, час мене повів
за ці нелюдські грізні загороди,
де зібрані принукою заброди
чи не справіку п’ють Господній гнів.
Стоять мов кволі тіні проти лиха,
аби спізнати: смерть — то справжня втіха.
- Наступний вірш → Василь Стус – Недуга, несила
- Попередній вірш → Василь Стус – Велосипедисти, як метелики
(Оцінок ще немає)