Прийшло — по зустрічі прощання.
Непам’яте, залізна стань!
Ти — за шелом’янем, за гранню
додосвітків і надсмеркань.
Путі — задовгі і загострі,
неначе язики вогню
і надить-надить невідь-простір
горбів, і урвищ, і багнюк.
Крізь хащі й шпичаки — на волю!
Свій стрепіхатий сказ винось,
благословляючи сваволю,
цих розпачей і безголось.
- Наступний вірш → Василь Стус – Вглядаюсь в осінні стерні
- Попередній вірш → Василь Стус – Блідава зелень молодих суріп
(Оцінок ще немає)