Сни складено у стоси,
неначе кістяки,
на відстані руки —
ридання безголосе.
Світ вишито хрестом,
гудуть хрущі травневі,
зла, що довліють дневі,
являються обом.
Між нами стільки тьми,
обснованої ночі,
аж обірвали очі,
аж посвітились ми.
- Наступний вірш → Василь Стус – Хоч покоти м’ячем по цій дорозі
- Попередній вірш → Василь Стус – Сьогодні прощальна пора настигає
(Оцінок ще немає)