Стенались блискавки над нами
і обрій дзьобили. Ревів
у полі див. І за громами
я в очі глянуть не посмів.
А ти світліла біля мене
вся сполотніла, як стіна.
І кожен з нас не був упевнений,
що нас не водить сатана.
……………………………………..
Стіни й двері зачинені. Чемно
посміхається міліціонер.
Сосни в вікнах хустками почезли.
Що надалі? І що тепер?
- Наступний вірш → Василь Стус – 154 дні
- Попередній вірш → Василь Стус – Ти з узвичаєної щирості
(1 оцінок, середнє: 5,00 із 5)