Страшна ковбаня — чорна і масна.
І дух тяжкий повзе, немов потвора,
в лещатах дум твоя всенепокора,
стою на кладці. Дозираю дна.
Рибалка — ні. Заблуклий — ні. Стою.
Аж вигулькнуло пишне й біле тіло,
і рудокоса мавка розхилила
цю твань води. То подругу мою,
уже давно забуту, пригадало.
Я попід мостом. Між тяжких опор
вона стоїть — і коло неї хор
безплотних голосів. І застогнало
твоє бажання — подивляй її,
цю меву бід, що інші приточила,
урочила тебе і жити вчила,
щоб ошукати всі літа мої.
- Наступний вірш → Іван Низовий – Згадуючи М.Н. Щепенка
- Попередній вірш → Василь Стус – Це туга
(Оцінок ще немає)