Так хороше і моторошно так:
шаріє повечір’я, мов підпалок.
І звідти голосіння в кілька сталок
обволікає тугою байрак.
Тонкі, високі, сині голоси
дивочними подобами світають.
Глухонімі безгубо промовляють,
що може здатися на всечаси.
Покірні вітру, нахлюпи щедрот
з убогого жебрацького бенкету,
відвирувавши, котяться у Лету,
в таночок взявши кревних і заброд.
- Наступний вірш → Василь Стус – Нарешті – ось ви, присмерки душі
- Попередній вірш → Василь Стус – І все то – за: дарунок сили
(Оцінок ще немає)