Так явно світ тобі належать став,
що, вражений дарованим багатством
оцього дня, відчув як святотатство:
блукати лісом, йти межи отав,
топтати ряст, аби спізнати в зорі
наближення своїх гріховних прав.
Рушай вперед. І добротою хворий,
розтань росою димною між трав.
- Наступний вірш → Василь Стус – Пам’яті М.К. Зерова
- Попередній вірш → Василь Стус – Ця п’єса почалася вже давно
(Оцінок ще немає)