Ти відійшла — і я тебе збагнув.
І спалахом розлуки всю об’яснив.
О руки зойку, о які прекрасні
шовкові смутки, у які вгорнув
із ніг до голови — неначе в льолю,
дочко моя, маленьке немовля!
І попливла-пливла мені земля.
Той струмінь пізнаю, мов іншу долю.
- Наступний вірш → Василь Стус – У небі зорі, в грудях місяць
- Попередній вірш → Іван Низовий – Життєпис Лесі Низової
(Оцінок ще немає)