В себе упадеш — скалічієш.
Власним зламаний двійником.
То не падай.
Держи у руках себе,
от лиш випустити —
не смій.
Бо впаде —
і обранить.
Протаранить, як бомба фугасна.
Покотьолом
порожнім,
обичайкою
з колеса
зскочиш.
І тоді —
що тоді?
Нахились — упади — нахились.
Тільки руки
попереду.
Серце —
попереду рук твоїх.
Упаде — і обранить.
(Берігся, та завше урочило).
Як два ока.
Чоло до чола.
Око в око.
Перевеслом — ніч.
Ти — берігся?
Обранився — ти?
Ніч палає
електродугою.
Око в око.
Чоло — до чола.
Ти у себе —
прихідько.
В себе упадеш — скалічієш.
Глянув з кручі —
волога пітьма.
Подання — за падіння.
За світ —
ніч — електродугою.
Все — пусте.
Все — пусте.
Навіть колесо голе —
пусте.
В себе упадеш — скалічієш.
Умовляло,
примовляло.
Нарешті:
око — в око.
Перевеслом — ніч.
Посинілим — між вій:
подивись.
Упадеш —
і себе вже довіку не вдержиш.
Обережно закрившись, мов равлик,
вітру зашморгом шию стягни.
Затягай!
Затягай!
Наздогнало.
В пару ок запалав твій ліхтар.
Ніби лікар над пацієнтом,
нахиляйся.
Тримайся над корчами.
Над корчами віків,
мезозойських оглохлих волань.
Свист — не вічно.
І вітер — не вічно.
Ще відчуєш губами холодними
тих очей недостояну сталь.
Обшукати б:
од п’ят до потилиці.
Де ж бо ти?
Де ж бо ти?
В доброті —
ти втікав доброти?
А доброчини — сплять?
Добре чинять. (Мовчать?)
Добре чинять. З добра.
Відпочинь же.
Обшукати б від п’ят до потилиці,
від потилиці —
усмішки лиць.
Помертвілих,
схололих,
обглоданих,
радісних лиць.
Упаде — і обранить,
загуркоче
обличчям
об милиці.
В себе упадеш — скалічієш.
Власним зламаний двійником,
і обли’
і обличчям — об милиці.
Упадеш — і наві’
і довіку себе не знайдеш.
