Велосипедисти, як метелики
в осяйному плетиві дороги
тішаться в незрушності окляклій,
лиш лискучі шпиці миготять,
збризнуті росою. Горнім надверхом
промінь заломився і посовгнувся
під німими шинами, а зелен
бір сосновий бородою тряс.
Ми збирали з сином полуниці,
бродячи медовим небом туги,
згіркла глиця пучилась, як брага,
стежка слалась, наче благовість.
- Наступний вірш → Василь Стус – Про що тобі я зможу повісти
- Попередній вірш → Василь Стус – Немов рубін у чорнім адамашку
(Оцінок ще немає)