Відійди, сатано, відійди,
ані застуй свічі молодої.
Ми ізгої, ізгої, ізгої
вікової страшної біди.
Що і весі твої й городи
моровицею тяжко обсіла,
чистий дух одірвала од тіла
і затерла священні сліди.
О пустеле, о гніте тяжкий!
Таж допоки тобою блукати?
І зорю світову виглядати?
Це і є бо приділ твій гіркий?
Відійди, сатано, відійди
віковою стежею недолі,
порозходились босі і голі
і свої загубили сліди.
- Наступний вірш → Василь Стус – Він голову до неба задере
- Попередній вірш → Василь Стус – Ступаю линвою
(Оцінок ще немає)