Вже цілий тиждень обживаю хату.
Здається, і навикнути б пора.
Стілець і ліжко, вільних три квадрати,
що сповнені цілющого добра
небес просвітлих. Сонця синє груддя
аж ломиться у затісне вікно.
Оце тобі про славу і огуддя.
Оце воно, життя. Оце воно.
- Наступний вірш → Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я
- Попередній вірш → Василь Стус – Ще й до жнив не дожив
(Оцінок ще немає)