Василь Стус – Як добре те, що смерті не боюсь я: Вірш

Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів’ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.

Аналіз вірша “Як добре те, що смерті не боюсь я” Стуса

«Як добре те, що смерті не боюсь я…» – цей вірш видатний український поет-дисидент Василь Стус написав під час першого ув’язнення в 1972 році, коли величезна небезпека була немов розлита у повітрі, а кожна мить життя почала відчуватися як остання. Стус довіряється своїм відчуттям, підіймається над ними у філософському вимірі, щоб знайти і ствердити найголовніше.

Вірш увійшов до збірки поезій та перекладів «Час творчості / Dichtenszeit», яка народилася у камері Київського КДБ, але друком вийшов лише у 1986 році, вже після смерті поета, у збірці «Палімпсести».

Жанрова специфіка та художні особливості

Василь Стус був дуже самобутнім поетом, за напрямком близьким до модернізму. Його називали неоромантиком, неореалістом, символістом.

Якщо говорити про жанрову специфіку, у цьому творі поєднано те, що досить складно зіставити на суто теоретичному рівні. Це одночасно маніфест борця і молитва глибоко моральної людини, глибинна філософська медитація та заповіт. У ньому вже з першого рядка відображено кредо автора, яке далі закріплюється у роздумах ліричного героя про власну долю і про те, наскільки важливо зберегти в собі все людське навіть в жорстких умовах.

На думку критиків, вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я…» за мотивами споріднений з «Заповітом» та віршем «Мені однаково…» Тараса Шевченка, адже обидва поета передбачають і свою загибель далеко від рідної землі, і повернення після смерті до свого народу, «на Вкраїну милу». Обидва поети переживають за долю України та її народу.

Досить сильним у вірші Стуса є біблійний мотив, закріплений в найсильнішому християнському образі хреста, який треба нести, незважаючи на тяжкість та неминучість фіналу, і на якому зрештою було розіп’ято Ісуса Христа. Якщо говорити про головну ідею та провідний мотив, то це, перш за все, пошук сенсу буття, протиставлення мудрості та світла злій стихії насильства, незламність та можливість залишатися людиною незалежно від обставин.

Особлива мова Стуса

Вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я…» написано перехресним ямбом. Він має промовистий перший рядок, який одночасно є заголовком, що в кожному слові містить ключі до розуміння всього твору.

Василь Стус добре знав українську мову, мав майже бездонний словниковий запас, використовував мало вживані слова в різних значеннях. Але при цьому він створював і власні, авторські неологізми (оказіоналізми) – для глибшого розкриття думок і почуттів, збагачення поетичної мови – це, наприклад, прикметник «недовідомих».

У рядку «і в смерті повернуся до життя», щоб відобразити поєднання лише зовнішньо суперечливих та начебто непоєднуваних елементів, Стус використовує таку фігуру мови, як побудований на антитезі оксиморон, одночасно адресуючи читача і до християнської історії, і до роздумів про тих, хто боровся за долю України.

Вірш Стуса багатий на символіку: невідомі версти – невизначене минуле, тяжкий хрест як доля і христові муки, судді, очі як дзеркала душі. Він використовує інверсію вже в першому рядку, його поетична мова жива та метафорична, він сміливо поєднує різні тропи, щоб показати найголовніше, навертає читача до глибинного змісту, закодованого в простих словах. І в цьому особлива сила та магія поезії Стуса.