Василь Стус – Я жив між сосон без прописки: Вірш

Я жив між сосон без прописки,
та ліс не сердився. Лише
сварилися сороки звисока,
іще немало вас, іще
нажалять сосни і натре
пошерхле сонце бородою,
і хвиля вив’ялить водою,
мовляв,— живи! Просить не треба.
А що мені просить? Хіба
аби мене не помічали,
не проводжали, не стрічали,
Я жив отут. Серед комах.
І спину вилежав на хмизі.
Прийшов без пропусків, без візій,
захочу — то й піду отак.
Усе, здавалося б, тобі —
і сам на сам — рости по горло,
блукай дзвінкими коридорами,
живи і їж, дивись і пий.
Здасться, все отут. Усе.
Куди не глянь. Усе. І слова
ти не знайдеш собі нового,
щоб довершити це поселення.