Як добре сіятись під небом,
ісклавши в копи хліб смертей
і пильнувати сон очей,
бо мед гріхів цідити треба
в спижеві кадуби ночей.
І тяжко віриться, що роки
по наших душах протрублять
і гори згорблені високі
враз западуться і витоки
прорвуть грудей смертельну гать.
- Наступний вірш → Василь Стус – І навалились дні
- Попередній вірш → Василь Стус – Ти хоре, слово
(Оцінок ще немає)