Василь Стус – Є дві надії: Вірш

Є дві надії. Перша: білий світ,
що став на голову, таки нарешті
постане світом, а не тьмою. Друга:
небавом ти кінець наблизиш свій
і твердю станеш. Бо немає сил
терпіти, щоб талан твій став комусь
за власність. Бо нема для тебе сили,
якій ти б міг коритися. Пощо,
себе дійшовши, знову повертати
із гирл до перших витоків? Навіщо
переінакшувати родовід
і річище пролитих екзистенцій
змістити, ніби серця перестук?
Є тільки дві надії. Але ти
існуєш не між них, але під ними,
без них існуєш. І ніщо тебе
на світі не здивує. Надто рано
цей світ назвали світом. Надто пізно
людина спрагла власного єства,
допіру все згубивши. Надто щедрий
був Бог для нас. І надто нерозумно
пускати смерть попереду життя,
аби змертвити все, що нас чекає
в прийдешньому. О власна клітко,
о ребра здвоєні! О мудрість ґрат.
Є дві надії. Але край, здається,
лише один: усевельможна смерть.