Змий з себе скверну проминулих літ,
днедавніх манівців змий з себе скверну,
хай опрощусь я, скоро знов поверну
до рідних гнізд, де примеркає світ
в батьківських вікнах, де зрадливий міт
ще врочить, врочить і дорога долі
до себе навертається поволі,
і знову труться іскри об граніт,
і темрява — оба крила прослала,
і світова зірниця підвелась,
і як дочка, що у старих знайшлась,
довіра до доріг затрембітала.
Зажеврів перестиглий тьмавий жар
і за горою засурмив шафар.
- Наступний вірш → Василь Стус – Ти творишся, синочку мій, у світ
- Попередній вірш → Василь Стус – О не цурайся, о вертай мені
(Оцінок ще немає)