Василь Стус – І знову те ж: дешева сухозлоть: Вірш

І знову те ж: дешева сухозлоть
ізблякла. Більше не сліпить мій погляд
полудою. Окреслилися межі
і цейсвіт вільно входить в потойсвіт
(як давні друзі? Ні, неначе хвиля
гамує хвилю, входячи в її
таке пругке довикінчене тіло
ані без гребня піни). Знову те ж:
тепер, на приослаблому бажанні
задосить цього: знимочка — і ти
і син і кволі вигини край уст
з однаковим повтором. Що ти, синку,
задумався? Не в силі увійти
в дорослу думу? Задарма не ремствуй.
Цей світ — без зморшок, наче дійшлий шпик.
Ти дивишся, гамуючи свій натерп
довгождання. І спомин, що мене
до тебе в’яже ретязем страшнішим
за цей, що в узголів’ї. Знов те саме:
дешева приблякає сухозлоть.
Так тоскно ти вглядаєшся у мене
і в тебе я вглядаюся. Мовчи.
І відвернись. Занадто порожнечі
навергалось між нами. Там і ти
ослабла в тузі, там і я, ослаблий
од всеждання. Стули свій погляд. Спи.