Підозріливому
Він хмуро тут лежить
І знай підозріває,
Що тут усі живі,
А мертвих тут немає…
Метушливому
Весь вік спішив і метушився —
Попав у пекло, в рай — спізнився.
Злодієві
Його за те всевишній покарав,
Що він коси у смерті не украв.
Псевдовченому
Натомлений діяльністю своєю,
Почиє тут в науку кандидат,
Тож прямо перед вами під землею
Закопано два рептухи цитат.
Кривляці
Тепер і він пробився в люди —
Принаймні вже ганьбити мавп не буде.
Вирвався на волю
Він сам дивується з такого вчинку:
Узяв помер і… не спитався жінку!
П’яничці
Від щастя грішник аж сія:
— Яку не вдію шкоду,
Однак у витверезник я
Не попадуся зроду!
Майстрові засідать
Він смерть благає: «Не карай,
О матінко сувора!
Хоч раз на рік мене пускай
В президію на збори!»
Ледареві
Цьому однаково, чи умирать, чи жить —
Живим лежав і тут лежить.
Роззяві
Цей у могилі з горя занеміг,
Що власні похорони бачити не міг.
Менторові
Нарешті люд знесилений спочив
Од язика, що всіх і всюди вчив!
Епігонові
Він, певне, ще б тягнув і в наші дні
На лан краси своє убоге рало,
Та вчасно пригадав, що видатні
І знамениті помирали.
Кокетці
Вона в труні веде змагання з часом
І стогне у вечірню каламуть:
— Якби хоч раз пройтися вихилясом,
Якби хоч раз піжонові моргнуть!
Хабарникові
Він тут себе вважає випадковим,
Досада йому тім’я протира:
— Я був би досі ще живим-здоровим,
Якби підсунув смерті хабара…
Не дочекався
Він ладен з себе шкуру здерти,
Аби як-небудь виправити зло:
Посмів нещасний самовільно вмерти,
А помирать — вказівки не було.
Одному сатирикові
Господь на смерть його прирік,
Велів камінням привернути
За те, що прагнув чоловік
В калюжі глибоко пірнути.
Епітафія на моїй могилі
Єдиний був, хто пив горілку,
І не проліз крізь чарку в Спілку.
Затискувачеві критики
Він не виносив сміття з хати,
Щоб хтось комусь не мовив щось.
І ось тепер йому лежати
У купі сміття довелось.
Холуєві
Він тут снує свої тупі думки:
«Хіба такі за морем хробаки?
Хіба там так гризуть?
Хіба так просто точать?
На наших хробаків
Там і дивитись не захочуть!»
Кляузникові
Отрути й жовчі стільки в нім засохло,
Що черв’яки в його труні подохли.
Заздрісникові
А цей ночами все сичить і свище,
Хоч вже перетворивсь на порошок:
— Чого могила у сусіда вища
І домовина довша на вершок?..
Любителю вказівок
У нього пика від досади кисла:
Нема в могилі телефону й крісла,
А хочеться ж, їй-богу, хоч разок
Ще надавать підлеглим вказівок…
Плазунові
Цей плазував на череві
І догоджати звик,
Начальникові килимом
Під ноги слав язик.
Тепер з могили темної
Благання шле на світ:
«Переверніть, о людоньки,
Зі спини на живіт!»
Брехунові
І в спеку, і в мороз
Тут всяк сказать вагається:
Чи він умер всерйоз,
Чи тільки прикидається!
Бюрократові
Тепер спокійно можна спочивати,
Ніхто його не потурбує вже —
Від клопотів щоденних бюрократа
Смерть-секретарка пильно береже.
Робить їм, правда, нічого обом —
Ніхто до них не рветься на прийом.
