Він байдуже потис їй руку
І не чув її милих докорів,
І так довго стогнали по бруку
Перестуки її підборів.
І стояв він, тупий, плечистий
І байдужий, немов колода.
І здалося — на ціле місто
Заридала вона на сходах.
- Наступний вірш → Василь Симоненко – Говорю я з тобою мовчки
- Попередній вірш → Василь Симоненко – Містикові
(Оцінок ще немає)