Розлогі верби. Затишок і тіні.
Ріка під ними в’ється, як змія.
Така в віршах завжди земля моя,
Така краса у нас на Україні.
Вербову гілку лаємо й понині,
Мазепу згадуєм, Семена Палія.
Нацьоналізм у гілці тій буя,
Вороже серце в дорогій вербині!
Мені ж здається: критики сліпі
Дарма міняють верби на берізки —
Забули, певне, голови тупі,
Що прадідів сікли вербові різки
І що колись у ночі голубі
Панів повісили на тій-таки вербі.
