Цареве сімейство
Там, де гори і долини,
Де гуляє вітровій, —
Там цвіте краса-країна
З дивним ім’ям Сльозолий.
І колись в країні тій
Був па троні цар Плаксій,
Голова його мов бочка,
Очі — ніби кавуни.
В Плаксія було три дочки
І плаксивих три сини.
Старша звалася Нудота,
Середульшенька — Вай-Вай,
Третя донечка — Плакота,
Всі сльозливі через край.
А цареві три сини
Так і звались — Плаксуни.
Отака була сім’я
У царя у Плаксія.
Цілі дні вони сиділи,
Голосили, та сопіли,
Та стогнали, та ревли,
Сльози відрами лили.
Цар Плаксій велів сердито:
“Хай із ними день при дні
Плачуть всі в країні діти,
Бо сміятись і радіти
У моєму царстві — ні!
Хто всміхнеться — в часі тім
Я того негайно з’їм!”
Ще була у Плаксія
Грізна гвардія своя:
В ній служили молодці
Забіяки-сльозівці.
Хто сміявсь — вони хапали
І нагайками шмагали,
Так що в царстві тому скрізь
Вистачало плачу й сліз.
Цар любив, як плачуть діти,
Бо любив їх сльози пити.
Отакий був цар Плаксій
Україні Сльозолий.
Дядько Лоскотон
Але в тому диво-царстві,
Зневажаючи закон,
Жив у мандрах і митарстві
Добрий дядько Лоскотон.
Він приходив кожний вечір —
Хай чи дощ іде, чи сніг —
До голодної малечі
І усім приносив сміх.
Мав він вдачу теплу й щиру,
Ще й лукавинку в очах.
І була накидка сіра
В Лоскотана на плечах.
Лоскотливі мав він вуса
І м’якенькі, наче пух.
І м’яке волосся русе
Розсипалося до вух.
Він як прийде, залоскоче,
То сміється, хто й не хоче.
Тільки де він появлявся,
Зразу плач там припинявся,
І приходив до усіх
Голосний та щирий сміх.
Не любили Лоскотона
Цар Плаксій і Плаксуни,
Видавали заборони
Проти лоскоту вони.
І за дядьком Лоскотоном
Із нагайками в руках
Охоронці злих законів
Полювали по хатах.
Але дядько Лоскотон
Не боявся цих заслон:
Він ходив по всій країні
І носив з собою сміх
В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх.
Арешт Лоскотона
Розізливсь тоді Плаксій —
Цар країни Сльозолий.
Гнівно він гукнув із трону:
“Гей, ледачі сльозівці!
Хто впіймає Лоскотона,
Буде муж моїй дочці!
Хто його посадить в льох —
Вибирай одну із трьох!
Бо уже цей Лоскотон
Скоро нам розвалить трон:
Що тоді ми будем пити,
Як не будуть плакать діти!”
І завзяті сльозівці
Понеслись у всі кінці,
Щоб скарати по закону
Баламута Лоскотона.
Довго скрізь його шукали,
У всі шпари заглядали,
Перерили всі двори,
Обходили всі бори,
Час потратили дарма:
Лоскотона скрізь нема,
Бо його завжди і всюди
Од ловців ховали люди.
Опівночі Лоскотон,
Коли всіх колише сон,
Йшов собі в бідняцькі хати
Їхніх діток розважати.
Був тоді у Плаксія
Лютий посіпака,
Віроломний, як змія,
Капітан Макака.
Так хотілося йому
Царським зятем стати,
Що ні разу в ту зиму
Не лягав і спати.
Все ходив, усе він слухав
І нарешті все рознюхав.
На світанку Лоскотон,
Насмішивши діток,
У міцний поринув сон
Між кленових віток.
А лукавий капітан
Підікрався змієм
Й Лоскотонові аркан
Зашморгнув на шиї.
Руки вивернув назад,
Міцно спутав ноги
І мерщій у Плаксоград
Рушив у дорогу…
Весілля в палаці
Лоскотона посадили
За вузенькі грати,
А в палаці порішили:
— Час весілля грати…—
Гей, зійшлися царенята
І придворна свита
Наречених шанувати,
Сльози діток пити.
До вінця веде жених
Висохлу Нудоту,
Та дивитися на них
Зовсім неохота.
Хоч Макака був бридкий,
А вона ще гірша,
Їм поет один гладкий
Присвятив ще й вірша.
Стільки там було хвальби,
Так скрасив їх вроду —
Навіть жаби від ганьби
Булькнули у воду!
Але цар ходив, пишався,
Він із зятем цілувався,
Похвалявся: “Ну, тепер
Лоскотон, вважай, умер!
Недоступним став для всіх
Голосний та щирий сміх.
Тож від радості стрибайте!
Тож від радості ридайте!
Ми тепер встановим скрізь
Віковічне царство сліз!”
Так розхвастався Плаксій —
Цар країни Сльозолий.
Звільнення Лоскотона
Та поки гуло весілля,
То п’яниці вартові
Напились якогось зілля
Та й поснули у траві.
А вночі йшли до в’язниці
Батраки й робітники,
Щоб звільнити із темниці
Лоскотона на віки.
Рознесли всі перепони,
Гнули грати, мов прути:
— Гей, веселий Лоскотоне,
Це прийшли твої брати!
Йди до нас, веселий брате,
В нашу здружену сім’ю!
Підем разом догравати
Ми весілля Плаксію…
Продовження весілля
У палаці кожен скаче
Та від щастя гірко плаче,
Ллються сльози, як ріка, —
Бачте, радість в них така!
Раптом цар упав на трон:
— Ой, рятуйте — Лоскотом! —
Всі відразу “ох!” та “ах!”,
Жах у кожного в очах.
А веселий Лоскотон
До царя стрибнув на трон
І сказав йому якраз:
— Насмієшся ти хоч раз!.. —
Став царя він лоскотати,
І Плаксій став реготати.
Так сміявсь — аж заливався,
Аж від реготу качався,
Кулаками очі тер —
Потім лопнув і помер.
Ой, була ж тоді потіха —
Цар Плаксій помер од сміху!
З ним придворні одубіли,
Бо сміятися не вміли.
А цареві три сини,
Три завзяті Плаксуни,
Так сміялись-реготали,
Що штани з них поспадали —
Тож всі троє без штанів
До чужих втекли країв.
Три царівни теж навтьоки
У чотири бігли боки.
Кровопивці-сльозівці
Стали п’явками в ріці,
А Макака-забіяка
З’їв себе із переляку.
Так веселий Лоскотон
Розвалив поганський трон.
Сам же він живе й понині,
Дітям носить щирий сміх
В розмальованій торбині,
В пальцях лагідних своїх.
Схочеш сам піти в цей край,
То маршрут запам’ятай:
Треба йти спочатку прямо.
Потім вправо завернуть,
А тоді поміж дубами
Поведе наліво путь.
Після цього вже помалу
Чимчикуй куди попало:
Як од втоми не впадеш —
В цю країну попадеш.
Аналіз вірша “Цар Плаксій та Лоскотон” Симоненка
Твір був надрукований у 1963 році, написаний у віршованій формі літературної казки з використанням гумору, стверджує силу людської дружби і взаємодопомоги та закликає мати оптимістичний світогляд і завжди сподіватися на краще. Не можна песимістично ставитися до життя, потрібно у будь-якій ситуації бути життєлюбом, робити добрі вчинки, тоді Добро перемагатиме Зло. Так і у казці добрий і сміливий Лоскотон переміг царя Плаксія, який був безпощадним деспотом, шмагав підданих і прагнув встановити віковічне царство сліз.
Тема казки: зображення життя народу у країні Сльозолий, знущання царя-тирана Плаксія, який змушує людей страждати, впроваджуючи жорстокі закони. І як пряма протилежність правителю — дядько Лоскотон, який є втіленням фольклорного народного героя: він любить дітей, розважає їх і приносить сміх та сонячний настрій.
Головна ідея твору: прагнення народу до свободи вираження почуттів, засудження тиранії, жорстокості, прославляння борців за вільне життєрадісне майбутнє, втілення народної віри у неминучу перемогу добра.
Казка має чітку побудову: зачин, основну частину і кінцівку і сюжетні лінії. Проблематика твору: різне ставлення людини до життєвих подій, вміння знаходити вихід з критичних ситуацій, дружба і тиранія, протиставлення оптимістичних та песимістичних поглядів, сила людей — в згуртованості.
За допомогою художніх засобів автор створює портрети головних героїв, при змалюванні образу Лоскотона, носія Добра, використовує епітети: «веселий», має «вдачу теплу й щиру», вуса у нього «лоскітливі і м’якенькі», сміх «голосний та щирий, пальці «лагідні». Метафорою «носив з собою сміх в розмальованій торбині» підкреслюється життєрадісність Лоскотона, його прагнення принести дітворі хоча б веселість, адже людина, яка сміється, та вірить у краще майбутнє, не скориться недолі. Епітет «голодні діти» доводить бездушність царя, його байдужість до власних підданих, його турбує тільки те, щоб «пити сльози» дітей, він це любить. Влучними порівняннями зображує Плаксія (носія Зла): «Голова його мов бочка, Очі — ніби кавуни», що викликають відразу не тільки до вчинків правителя, але й до зовнішності.
Другорядні персонажі виступають двома протилежними таборами: ті, хто стояв на боці Лоскотона (діти та звичайні люди) і ті, хто підтримує Плаксія (сини та дочки, гвардійці, капітан Макака).
Прихильників Плаксія автор зображує негативно: вони співучасники його лиходійств, не мають власних думок, сліпо підкоряються наказам царя.
Друзі Лоскотона — це бідні люди, які втомилися від щоденного плачу та мріють про кращу долю. Вони справжні друзі Лоскотону: звільняють його від тюрми, а він, отримавши свободу, знищує Плаксія.
Кінцівка життєстверджуюча: якщо дуже чогось прагнеш, не слід опускати руки і коритися обставинам, потрібно бути оптимістом і боротися.
