Такого вечора чекають місяцями
(Між тим, їх стільки марно відлетіло).
Лоскочуть сентименти до нестями
Побачити без оптики світила.
Самозанюхано-заглиблений нарцис
Однокімнатних цих обсерваторій.
Він палить час настійно, тільки тс-с-с…
Життя — його тихенький крематорій.
- Наступний вірш → Віра Балдинюк – Траса
- Попередній вірш → Віра Балдинюк – Господи! Може, я тридцять сьома нога
Підписатися
0 Коментарі
Найстаріші