Ва! – із-під снігу трава
ожива – ва-овва!;
і весни вісник,
біло-теплий підсніжник;
і фіалочки-синьоквітки –
безпечні, як малі дітки;
Ве! – сонечко зве-зове;
все живе
силами наливається,
сонечку озивається;
В’є! – птаство снує,
гніздечка в’є;
наші хлопчики,
як горобчики;
наші дівчатка,
як ластів’ятка;
Ви! – ви, ви і ви
очухались від зими?;
весну-ясну зви-зови
з березнем, квітнем та травнем –
з теплом життєдайним славним;
Ві! – посмітюх у траві
з чубом на голові: «ві, ві, ві!»;
а свиня у хліві: «кві-куві!»;
посмітюх у траві
з чубом на голові: «ві, ві, ві!»;
це йому так співається
чи він насміхається?;
В’ї! – а це вже солов’ї –
улюбленці мої:
«в’ї, в’ї, в’ї!”;
ось, та ось!,
озвалися;
«фіть-тьох-тьох!» –
і, а де?,
заховалися;
цю мелодію,
що не на виду,
у весняну симфонію
я введу;
Во! – води налило:
струмок – не струмок – річка;
не боїться, іде Марічка –
ступає у воду, і все! –
підсніжники мамі несе;
Ву! – в Україні живу;
там це все наяву –
подивися, гляди;
Україну люби!;
В’ю! – шпак допомага солов’ю;
пісню співа несвою;
голосу свого немається,
але весна – співається!
В’я! – це вже – читайте! – і я;
як вам симфонія моя,
в’я?!
