Бачиш: між трав зелених,
як грудочки, пташата…
Станьмо ось тут навшпиньки
спокій їх берегти.
Може, не зможу батьком –
стану їм старшим братом;
будь їм, маленьким, сірим,
просто сестрою ти…
Кажеш, що не зумієш,
не маєм любові й хисту…
Що ти?! А руки?! Серце?!
Куди заховати їх?!
Яструб-розбійник свисне
раптом над беззахисними,
ляже на нашу совість
за нашу байдужість гріх…
Треба в житті любити
гаряче і багато:
сонце, дощі зернисті,
дороги в пилу,
траву!
… Бачиш: в гнізді малому,
як грудочки, пташенята,
немічні ще, невміло ворушаться
і живуть!..
Аналіз вірша “Бачиш: між трав зелених” Підпалого
Твір написаний у 1963 році і пропагує традиційні в середовищі українських шістдесятників цінності ‒ гуманізм, небайдужість і готовність взяти на себе відповідальність.
Головна ідея твору ‒ уславлення любові, причому не тільки до людей, але й до рідної землі і всіх, хто на ній живе, всіх, хто зустрічається на твоєму життєвому шляху. Вторинна ідея ‒ відповідальність за всіх беззахисних і немічних має бути обовʼязковою, бо втратити їх легко, а жити з цим важко, особливо якщо людина має совість.
Цей твір належить до жанру пейзажної лірики. Водночас вірш показує громадянську позицію ліричного героя, який любить рідну землю і готовий берегти її у всіх проявах. І ця ж поезія ‒ майже інтимна лірика, чоловік показує жінці гніздечко з пташенятами, як свій особистий секрет. Це дуже символічний момент, реакція жінки на цих створінь може зробити так, що ця таємниця стане спільною, а може призвести до розриву, якщо жінка виявиться черствою. Лірична героїня сумнівається у своїх можливостях, у своїй готовності турбуватися про пташат і співрозмовник ставить їй пташенят за приклад ‒ вони в собі не сумніваються, вони чіпляються за життя попри свою немічність.
Твір має особливу систему римування ‒ другий рядок римується з шостим, а четвертий ‒ з восьмим. Решта рядків між собою не римуються, тому літературознавці відносять цей вірш до категорії верлібрів, хоч чистим верлібром вірш не є.
У вірші використані такі художні засоби:
- Порівняння ‒ «як грудочки»;
- Епітети ‒ «старший», «маленькі», «сірі», «немічні»;
- Метафори ‒ «ляже на нашу совість», «стану їм старшим братом»;
- Протиставлення ‒ лірична героїня протиставляється пташенятам, які налаштовані у житті доволі рішуче. Також яскравим є протиставлення у заклику до любові. Любити потрібно все ‒ і сонце, і дощ, і траву, і дорогу.
Емоційності твору надає наявність риторичних запитань: «Що ти?! А руки?! Серце?! Куди заховати їх?!»
У вірші застосована низка символів:
- Гніздо ‒ родина, турбота про кожного члена родини;
- Сонце ‒ радість;
- Дощ ‒ певні випробування, те, що загартовує і виводить на новий рівень розвитку, оновлює. Недарма дощ названий зернистим ‒ він щось сіє, щось в землю чи в людину вкладає;
- Трава ‒ молодість;
- Дорога ‒ життя, життєвий рух;
- Пташата ‒ наступні покоління, про які має турбуватися кожен, хто бачить, що діти потребують підтримки. Чужих дітей не буває. Навіть пташиних.
