Гриміти громом від ранку
до ночі і в ніч глуху:
на страту вели смуглянку
по збитому в пил шляху…
Вірьовка в смолі – гадюка,
в смуглянки ж – весна з очей,
а їй же –
зв’язали руки,
і лезо пече в плече…
А їй би –
прожити років
не двадцять якихось! Ні…
Затихли дівочі кроки
в збагнеченій тишині…
Гриміли громи від ранку,
віщуючи смертний бій…
Живою іде смуглянка
в піснях по землі моїй!
