Перепочить присіли ми… Вода
під кручею, немов крізь сон, стогнала,
відхлинуть поспішаючи… Руда
від глини хвиля хвилю переймала,
зливалась і темніла вдалині,
на бистрині холодній пропадала…
Тоді ото й подумалось мені
про те, які страшні буття закони:
жив чи не жив – спливли за днями дні
і загубилися на видноколі.
Чи не тому людина, як бджола,
одне скінчивши, інше починає:
від нас нащадків захова імла,
та від нащадків нас не заховає!..
– Засиділись, філософи!.. Пора –
хай спочине той, хто вмерти має!..
