Коли зосталось небагато:
устати й вийти,так і є –
не відпуска поріг твій, хато,
не підпуска вікно твоє…
Оте, в якого виглядало
твоє дитинство по війні.
Оте, в якому світу мало,
бо світ – не тільки у вікні…
Коли залишитись не в змозі,
бо так судилося: іти,-
ідуть назустріч по дорозі
стежки, місточки і мости…
Коли й поріг вже за порогом,
коли й вікно сховала мла, –
не відпуска тебе дорога,
та, що хрестами заросла…
