Коли мені легко-легко
на серці, тоді я знаю,
чого воно так зробилось:
сьогодні з-за океану
на кінчикові світанку
вернулись додому птахи…
Їм важко було летіти:
по-перше, дорога дальня,
чужинська земля, по-друге.
Та й нині хіба їм легше:
бруньок учорашніх листя
літати ще не навчилось,
тріпоче на кожній гілці,
чека допомоги інших,
а щоб попрохать – не сміє;
а трави – помітні ледве:
дзвіночок роси на списик
впаде і додолу хилить;
а легіт – ще зовсім хлопчик,
промерз і тремтить, сердешний,
бо духу забракло бігти;
а що вже казать про гнізда,
які вони полишили,
коли вилітали у вирій?..
Зима – войовниця біла –
так спішно із них тікала,
що й лахи свої забула…
А втім, мені легко-легко,
бо знаю: вернулись птахи –
трава забуяє вгору;
а втім, мені легко-легко,
бо знаю: вернулись птахи –
научать літати листя;
а втім, мені легко-легко
бо знаю: вернулись птахи –
повіє весняний вітер;
а втім, мені легко-легко,
бо знаю: вернулись птахи –
у гніздах пташата будуть…
