Лариса Тараканова
Ходить вітер.
Диха в шпари.
Чи ж його нам зрозуміть?
По шибках,
По стрісі шпарить.
Нишкнуть миші у пітьмі.
Хтось шепоче
Тихо-тихо:
Не ходи, не вір, не вір!
В лісі глухо, в лісі дико,
Там живе страшенний звір.
Легко-легко
Він ступає,
Чує він, як хмиз тріщить,
Сумно йде і розсуває
Мордою собі кущі.
Зирка дощ.
Чатують срахи.
М’язи пнуться, аж тріщать.
І шарахаються птахи,
З криками кудись летять.
А в його
Гарячих лапах
Непомітно, спроквола
Довго-довго
Тане запах,
Запах людського житла.
