Поїхали туди, де рідне поле,
і ліс, і річка, й місяць на воді
на стьожках хвиль, немов мала дитина,
гойдається поволеньки… Тоді
засміємося голосно і вільно
та й сторожко прислухаймось: луна
відіб’ється й покотиться над нами
і нас, мов чуженицю, не впізна…
- Наступний вірш → Володимир Підпалий – Криниця
- Попередній вірш → Володимир Підпалий – Місячна елепя
(Оцінок ще немає)