Володимир Підпалий – Мамо, було, покличеш: Вірш

Мамо, було, покличеш,
казку почнеш казати,
доленьку світлу зичиш,
років життя багато.
Зір одвести не смію:
казка – моя утіха…
Знаєш ти все і вмієш,
бачила щастя й лихо…
Мамо, долоні милі
в праці важкій згрубіли,
зморшки чоло покрили,
коси не чорні – білі…
Чомусь ніколи тільки
сліз я твоїх не бачив…
Шибки торкнеться гілка,
стукає хтось неначе.
Може, до мене мати
вечором йде імлистим –
очі осяють хату,
рідні, як совість, чисті…
Може… даремно ждати
в гості тебе, єдину:
Дивиться сумно мати
з картки на сина…

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Володимир Підпалий – Мамо, було, покличеш":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Володимир Підпалий – Мамо, було, покличеш: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.