В прозорім дзеркалі затоки
зелені щуки, як тички;
і не мілка і не глибока
отут місцина…
А ярки,
немов стежки, ведуть до броду,
де таволожник —
оддалік,
лякають щук, колотять воду —
не день, не два, не рік, не вік…
- Наступний вірш → Володимир Підпалий – На Дніпрі
- Попередній вірш → Володимир Підпалий – Плач раба
(Оцінок ще немає)