З Расула Гамзатова
Поспати знову птахи не дали,
У саклях сонце вікна заливає,
Проміння мчить, немов живі вали,
Мов океан, що острови змиває.
Мов срібло, дзвонить на листках роса,
Цілуються краплиночки веселі,
Дим з комишів у небо виповза
І опадає рушником на скелі.
А скелям теж не хочеться старіть.
Вони, як вдови, нишком лебедіють,
Лісів гойдають зеленаву віть
І разом з нею вічно молодіють…
Кохана, хай спочине мудрість книг.
Ми знаємо з тобою, що людина
Створила все це для тебе. Для них
Ці птахи, сонце, гори, і долини,
І поцілунки крапелин малих…
