То казка довго кажеться… А правда
собі тихенько ходить між казок…
На березі палили ми багаття
із віниччя торішнього… Текла
про се про те розмова… Вечоріло,
і холодком тягнуло від ріки,
що ледве чутно унизу шуміла,
верстаючи до моря путь свою.
А потім стало поночі… Багаття
присіло, пригасаючи, розмова
і річка потекли в живім руслі
інтимного… й нараз – закам’яніли,
як двоє синіх крил накрили все,
щоб нам не показати синю птицю…
- Наступний вірш → Володимир Підпалий – Супокій
- Попередній вірш → Володимир Підпалий – Ти пишну косу розплела свою
(Оцінок ще немає)