Морочить марево над степом,
омани павутиння тче:
після грози трава у небо
рікою синьою тече,
і вишумовує під хмари,
й зника, мов птах, удалині,
а хмари впали, як татари,
в траву і ждуть мене у ній…
- Наступний вірш → Володимир Підпалий – Ти пишну косу розплела свою
- Попередній вірш → Володимир Підпалий – Трагічна елегія
(Оцінок ще немає)