Із Джорджі Пховелі
Сонце навзаході. Довшають тіні.
Смужка кільватера голуба
гасне поволі на морі самотнім,
наче у серці самотнім –
журба.
Все. Довершилося.
Сонця – ні скалки,
день на піску марить снами сливе.
В небі високому до рибалки
в місячнім човні кохана пливе.
