Сиро і сіро. Дим від села.
Похрестовані літаки погрожують бомбами.
Дитинство було.
І війна була
з милицями сусідовими і окопами…
Ранками сонце до школи йшло
(люльку розкурює від небокраю)…
Сидить учителька за обгорілим столом,
буквар, єдиний на школу,
гортає…
В кишенях –
сухі, як патрони, крихти.
“Вив’язав ти рукавиці для армії?”
“Фронтові перемогу кує тил!”
А мати сивіє, сивіє і старіє…
Відвоювався баби Оксани Пилип
(козячі ніжки йому крутитиму!) –
сміялися,
плакали
і самогон пили…
А прийдуть безногі –
їм ноги митимуть?..
- Наступний вірш → Володимир Підпалий – Елегія-казочка
- Попередній вірш → Володимир Підпалий – Заклик
(Оцінок ще немає)