Володимир Підпалий – Зимовий етюд: Вірш

Трішки туману і трішки інею,
неба льодинку холодну —
на шлях…
Вечір, мов казка, над Україною
казка, як вечір,
аж синьо в очах…

Там, за тополями,
за огорожами,
де місто тікає на ніч в степи —
все запорошене,
все насторожене,
вся Україна заслухалась —
і не спить…

Аналіз вірша “Зимовий етюд” Підпалого

Відома точна дата написання твору – 25 січня 1968 року. Це час завершення зимових свят, а для селян ‒ час тривалого сезону відпочинку, коли люди можуть розслабитися й оцінити красу навколишнього світу.

Автор пише у тренді літераторів-шістдесятників, ознакою чого є:

• Патріотичне ставлення до України;
• Використання новаторських форм віршів;
• Витончений психологізм.

Головна ідея твору ‒ демонстрація краси рідного краю і любові до України. Таким чином, пейзажна лірика одночасно є й патріотичною.

Ліричний герой описує зиму в Україні, проте він не описує традиційні сільські пейзажі, а милується зимовим містом. Доказом цього є фраза «за огорожами, де місто тікає на ніч в степи». Таким чином, очевидно, що мова не про Україну минулого, основну частину якої становили села й хутори, а про Україну, яка постійно була перед очима поета ‒ з індустріальними містами, з людьми, які люблять цю країну і не сплять.

Слово Україна вживається в обох куплетах. Найімовірніше, саме любов до України призвела до передчасної смерті поета, який помер від променевої хвороби.

У вірші використані такі художні засоби:

• Епітети ‒ «холодна», «запорошена», «насторожена»;
• Порівняння ‒ «мов казка», «як вечір». Порівняння парне, що підкреслює рівноцінність двох понять ‒ казки й вечора;
• Метафора ‒ «неба льодинка холодна»;
• Повторення ‒ «трішки», «все»;
• Алітерація ‒ зимовий спокій, падіння снігу, що зривається з дерев чи дахів передається великою кількістю шиплячих і свистячих звуків;
• Персоніфікація ‒ «місто тікає», «Україна заслухалась і не спить».

У вірші використані складні й нестандартні рими ‒ «в степи ‒ не спить», «за огорожами ‒ насторожене». Останній рядок вибивається з загального ритму вірша, що змушує читача звернути на ці слова особливу увагу.

Присутня така символіка:

• Огорожі ‒ обмеження;
• Втеча міста в степ ‒ спогади про глибоке коріння;
• Шлях ‒ рух.

Твір розкриває красу зимового вечора, при цьому використовуються незвичайні звороти ‒ «синьо в очах». Це протиставляється традиційному опису зими, яка зображувалася зазвичай білою – абсолютно нейтрального кольору, кольору пасивності.

Передчуття сплеску національного руху звучить в останніх рядках вірша ‒ «все насторожене, вся Україна заслухалась — і не спить…». Любов до Батьківщини, усвідомлення її краси й величі не дозволяє бути пасивним і байдужим, спати.