Чого задумався, пацан,
ти на морозі босий?
Послухай, крізь заводський кран
вітри мені голосять.
Ні, не вітри, а тисячі,
що полягли за тебе.
Над нами зоряно мовчить
таке байдуже небо.
Невже ж це вічно й не мине?..
Од холоду, од бруду
візьму закутаю в шинель
твої маленькі груди.
Ти хочеш їсти?! В небі шум,
аеро у безодні…
Ну чим тобі допоможу,
коли я й сам голодний?
Провулок, вітер, сніг і тьма,
далеко ще до ранку.
Послухай, чуєш ти, непман,
ану давай горлянку…
- Наступний вірш → Володимир Сосюра – Чайник кричить
- Попередній вірш → Володимир Сосюра – Як проходжу я мимо
(Оцінок ще немає)