Голову розбив я об каміння неба,—
на заході морок, на заході кров…
І в нестямі вітер утікає степом,
ніби блиск останній скинутих корон…
О мої шукання, мрії-метеори…
Не шумує листя, в жилах не вино,—
місяць народився ніби тільки вчора,
а уже блукає на степу давно.
Ох моє телятко… Як тебе спіймати,
щоб віки горіло ти в душі моїй…
Доки ти од мене будеш утікати
і ховатись раптом в голубій траві…
Я даремно руки в небо простягаю,—
на худих долонях тілький тихий сміх.
І розбив об небо голову з одчаю.
Вітер…
Сніг…
