Володимир Свідзінський – Люблю. Покинуто, самітно: Вірш

Люблю. Покинуто, самітно.
А вже поля мої пусті;
У парку клени золоті,
І осінь віє непривітно.

Люблю, люблю. Ходжу без цілі.
Щось жалібно шепоче гай
І ронить листя. Листя миле,
Прощай, прощай.

ЖахПоганоЗадовільноДобреЧудово! (Оцінок ще немає)
Сподобався вірш? Поділіться з друзями!
Теми вірша "Володимир Свідзінський – Люблю. Покинуто, самітно":
Залишити відповідь

Читати вірш поета Володимир Свідзінський – Люблю. Покинуто, самітно: найкращі вірші українських та зарубіжних поетів класиків про кохання, життя, природу, країну для дітей та дорослих.