У тьмі, як море, сад шумів.
Десь билися огненні крила,
Вода лилась і плюскотіла,
І грім розкотисто гримів.
Але затихло все поволі.
Між хмарами в височині
З’явились галяви ясні,
І осрібнилися тополі:
Тоді вікно розкрив я в сад
І довго в світлім супокої
Вдихав солодкий аромат
І чисту свіжість ночі тої.
Край мене на твоїм вікні
Прозірчасто сплелися тіні,
І радісно було мені,
Що ти так близько в сій годині.
Я згадував слова твої,
Твій зір, отінений глибоко…
Твій образ був в душі моїй,
Тебе любив я одиноко.
І видавалося мені,
Що я не розлучавсь з тобою,
Що дух твій віє наді мною,
Тебе покинувши вві сні.
